Мурахи – одні з найменших істот на планеті, але водночас одні з найорганізованіших. Їхні колонії функціонують як цілісні мегаполіси: з вулицями, кімнатами, вентиляційною системою, «коморами» для зерна й «садками» з грибами. І все це – під землею.
Тож як їм вдається створити такі складні конструкції, не маючи креслень, інженерів чи навіть керівника-будівельника?
1. Архітектура без архітектора
На перший погляд здається, що мурахи просто копають в усі боки. Але якщо залити мурашник бетоном (як це зробили в одному з наукових експериментів), виявляється, що їхнє підземне житло – це цілий мегаполіс.
У типовій колонії можуть бути:
- основні коридори (магістралі);
- окремі «зали» для яєць, личинок і матки;
- зерносховища;
- вентиляційні шахти;
- спеціальні «зали обігріву» або охолодження.
І все це – на глибині до 5–6 метрів, а іноді й глибше, залежно від виду мурах.
2. Хто керує будівництвом?
Цікаво, що жодна мураха не керує процесом напряму. У них немає головного інженера або архітектора.
Вони діють завдяки:
- хімічним сигналам (феромонам) – мурахи залишають сліди, які «підказують» іншим, де копати, куди тягнути, що робити;
- соціальному інстинкту – якщо одна мураха бачить, що інші несуть землю з певного місця, вона автоматично починає допомагати;
- рольовому поділу – одні копають, інші виносять землю, деякі охороняють тунелі, а частина займається обслуговуванням «помешкань».
Як пише біолог Едвард Вілсон: «Мурашина колонія – це надорганізм, де кожна мураха – клітина, а разом вони діють як єдине ціле».
3. Як вони знають, де що має бути?
Це питання насправді зачаровує вчених. І ось що вже відомо:
✔ Мурахи не планують наперед, а будують «наосліп», реагуючи на середовище та поведінку інших.
✔ Вони копають і будують у напрямку максимального обміну повітрям, зручності пересування та захисту потомства.
✔ Якщо одне приміщення заповнене, нове створюється поруч – таким чином формується логічна структура.
Дослідження показали, що навіть якщо частину мурашника зруйнувати, мурахи швидко відновлюють будівлю з тією ж структурою, ніби пам’ятають архітектуру, якої ніколи не бачили повністю.
4. Місто, яке «дихає»
Підземне місто мурах не задихається лише завдяки унікальній вентиляційній системі.
✔ Деякі тунелі спеціально виводяться вгору, щоб створювався ефект природної тяги.
✔ Повітря заходить через нижні отвори й виходить через верхні, охолоджуючи колонію та насичуючи її киснем.
✔ У деяких видів мурах (наприклад, листорізів) є навіть окремі «вентиляційні шахти», які працюють подібно до коминів.
Це дозволяє підтримувати оптимальну температуру і вологість – життєво необхідні умови для матки й личинок.
5. Види мурашників: від піску до дерев
Не всі мурашники – це підземні конструкції. Деякі мурахи:
- будують гнізда в деревах, сплітаючи листя павутинням (наприклад, мурахи-ткачі);
- живуть у мертвій деревині, створюючи мережі ходів усередині колоди;
- формують «живі» мурашники, використовуючи власні тіла для створення мостів, плотів чи навіть будинків (у кочових видів).
Але саме підземні колонії вважаються найбільш досконалими з погляду біоархітектури.
Мурахи – крихітні, але неймовірно розумні у своїй колективності. Їхні підземні міста – це шедеври природного будівництва, створені без креслень, без лідера, але з абсолютною злагодженістю.
Їхній приклад доводить: іноді найгеніальніші структури будуються не мозком одного, а злагодженістю багатьох.
