Кожен із нас хоча б раз замислювався над тим, чому не вдається згадати події власного немовлячого періоду. Хоча нам розповідають про ці часи батьки або ми бачимо себе на дитячих фотографіях, у голові зберігається вражаюча порожнеча. Навіть яскраві моменти, як перші кроки чи перші слова, залишаються лише в чужих спогадах, а не в наших власних. З роками ми починаємо пам’ятати окремі сцени, але вони з’являються лише після 3–4 років життя. Чому ж свідомість людини не фіксує найперші роки існування? Цей феномен називають інфантильною амнезією, і він має як біологічні, так і психологічні пояснення.
Як розвивається пам’ять у дитини
Пам’ять у немовлят не відсутня повністю – вони здатні зберігати інформацію, розпізнавати обличчя, голоси, інтонації. Проте механізм довготривалого збереження інформації працює інакше, ніж у дорослої людини. Цей процес пов'язаний із формуванням нейронних структур, які ще не досягли зрілості у перші роки життя.
- структури мозку, відповідальні за пам’ять, ще розвиваються;
- зв’язки між нервовими клітинами нестабільні та змінюються дуже швидко;
- система довготривалого збереження інформації не сформована повністю;
- діти сприймають світ інакше – через емоції, а не логічні схеми;
- пам’ять зберігає не події, а відчуття та образи, які складно усвідомити.
Усе це призводить до того, що більшість спогадів не закріплюється достатньо міцно, аби зберегтись до зрілого віку.
Фізіологічні чинники інфантильної амнезії
Причини забування дитячих років тісно пов’язані з особливостями функціонування мозку. Ключову роль у цьому процесі відіграють біологічні механізми, притаманні ранньому розвитку.
- Незрілість гіпокампа. Ця структура мозку відповідає за формування та збереження спогадів. У перші роки життя вона ще не функціонує повною мірою, що заважає фіксації подій у довготривалій пам’яті.
- Висока нейропластичність. У ранньому віці мозок активно перебудовується, старі нейронні зв’язки зникають, поступаючись новим. Через це раніше збережені дані можуть бути втрачені або витіснені.
- Нестача мовних структур. Оскільки маленька дитина ще не володіє мовленням, вона не здатна оформити спогади у словесну форму. Без вербалізації спогади важко зберегти у доступній для пригадування формі.
- Невисокий рівень уваги. Немовлята не здатні сконцентруватися на подіях або деталях, тому їхня пам’ять утримує лише фрагменти або враження.
Такі процеси є природною частиною розвитку та не свідчать про порушення або патології.
Психологічні та культурні аспекти забування
Окрім біологічних, існують і психологічні чинники, що впливають на те, як ми згадуємо власне минуле. Дитячі роки проходять у середовищі, де панують емоції, інтуїція й несформоване «я».
- особистість ще не сформована – діти не мають чіткого усвідомлення себе;
- відсутнє критичне мислення – події сприймаються без аналізу, що ускладнює запам’ятовування;
- контекст запам’ятовування змінюється – у дорослому віці важко зрозуміти й відтворити дитячу логіку;
- батьки не завжди називають події словами, а отже, дитина не вчиться «фіксувати» ситуації мовно;
- культурна традиція не передбачає збереження ранніх спогадів – їх часто вважають малозначущими.
Ці чинники разом із фізіологічними створюють умови, за яких ранні спогади або не зберігаються, або стають недоступними для усвідомлення.
Чи можливі винятки?
Деякі люди вважають, що пам’ятають сцени зі свого немовлячого періоду. Часто такі спогади є результатом уяви, підказок від родичів або перегляду фото та відео. Проте існують винятки, які вивчаються в межах когнітивної науки.
- Ранній розвиток мовлення. Діти, які рано починають говорити, іноді зберігають спогади з другого року життя. Це пов’язано з можливістю фіксувати події через мовну структуру.
- Сильне емоційне враження. Потужні переживання – як позитивні, так і негативні – здатні залишити слід у пам’яті навіть до трирічного віку.
- Наявність повторюваних дій. Якщо подія відбувається регулярно, вона має вищі шанси закріпитися в пам’яті, наприклад, особливий ритуал або часте спілкування з певною людиною.
Однак науковці все ще не дійшли остаточної думки, чи є такі спогади справжніми чи нав’язаними.
Неможливість пригадати події перших років життя має як біологічні, так і психологічні причини. Недорозвинені структури мозку, нестача мовної бази та відсутність усвідомлення себе перешкоджають збереженню спогадів. Крім того, контекст, у якому сприймаються події, суттєво відрізняється від дорослого досвіду. Хоча окремі винятки можливі, більшість із нас починає пам’ятати лише з 3–4 років. Цей феномен не є вадами нашої пам’яті, а радше підтвердженням її складної та гнучкої природи. Розуміння того, як працює пам’ять, допомагає краще пізнати себе і процеси, які формують нашу особистість.
